-
Головна сторінка Матеріали Статті ЗМІ Деякі аспекти правового забезпечення поширення інформації мережею Інтернет

Деякі аспекти правового забезпечення поширення інформації мережею Інтернет

З огляду на простий доступ до мережі Інтернет та швидке зростання кількості її користувачів, сьогодні, як ніколи раніше, актуальним є вирішення питань, пов’язаних із можливостями мережі Інтернет та їх використанням. Такими питаннями, зокрема, є вдосконалення організаційно-правового забезпечення поширення інформації мережею Інтернет.

До зазначеної проблеми зверталися провідні вітчизняні вчені-юристи, а саме: В.М. Брижко, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко, М.В. Гуцалюк, В.І. Жуков, Р.А. Калюжний, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець.

Мета статті – дослідження кола суспільних відносин щодо правового забезпечення поширення інформації мережею Інтернет та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи правового забезпечення зазначених відносин.

Легальне визначення Інтернету міститься в абзаці п’ятнадцятому статті 1 Закону України „Про телекомунікації”, згідно з яким Інтернет – всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно пов’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.

Для тих, хто не зовсім розуміє наведене визначення зазначимо, що Інтернет у суспільстві прийнято визначати як: канали зв’язку; супутниковий зв’язок; телефоні лінії; мобільний (сотовий) зв’язок; виділені лінії; радіоканали тощо.

Таким чином, Інтернет – це інформаційний простір, який не має чітких державних кордонів, тобто зареєстрований інформаційний ресурс резидента України може знаходитися на сервері, що орендується на території будь-якої іншої країни.

Як зазначають автори монографії [1], до базових послуг, які надаються сьогодні за допомогою Інтернету, зокрема, належать:

– електронна пошта (e-mail, е-пошта) – найбільш поширений та дешевий засіб листування та обміну невеликими за обсягом блоками будь-якої інформації;

– група новин – засіб надання інформації для загального огляду (телеконференції, електронні дошки оголошень тощо);

– передача файлів (сервіс FTP – File Transfer Protocol) – засіб пошуку та пересилання будь-яких інформаційних файлів, без огляду на їх зміст і призначення;

– www („всесвітня павутиння”) – послуга доступу та надання гіпертекстових документів, які ще називають – веб-сторінками.

До похідних послуг можна віднести безліч послуг, що реалізуються на основі базових чи є її подальшим розвитком, наприклад:

– доступ до інформаційних ресурсів, таких як бази даних, електронні архіви, бібліотеки тощо;

– електронна комерція (е-комерція) – створення віртуальних магазинів, реклама, продаж і здійснення розрахунків засобами інформаційно-телекомунікаційних технологій;

– телебанкінг (Інтернет-банкінг) – здійснення через мережу Інтернет міжбанківських розрахунків і банківського обслуговування клієнтів;

– дистанційне (теле-) навчання – надання методичної та інформаційної підтримки для навчання незалежно від віддаленості того, хто навчається, від навчального закладу;

– телеробота – отримання замовлень на виконання роботи у мережі Інтернет;

– телемедицина – надання медичних послуг на відстані, зокрема, інформування, консультування, діагностика, нагляд за хворими тощо за допомогою засобів спілкування, а також спеціалізованого кінцевого обладнання, що підключені до мережі передачі даних;

– „ІР-телефонія” – здійснення двостороннього голосового контакту віддалених один від одного абонентів через мережу Інтернет.

Відповідно до Указу Президента України „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію [2].

У зв’язку з цим основними завданнями щодо розвитку національної складової мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні визначено:

створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб’єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет;

розширення та вдосконалення подання у мережі Інтернет об’єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої інформації;

забезпечення конституційних прав громадян на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через мережу Інтернет; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв’язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров’я, включаючи розташованих у сільській місцевості;

розвиток та впровадження сучасних комп’ютерних інформаційних технологій у системі державного управління, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової допомоги та інших сферах;

вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства;

вдосконалення правового регулювання діяльності суб’єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп’ютерних вірусів.

Важливим напрямком розвитку законодавства є визначення правових аспектів розвитку та користування Інтернетом [3, 29-30].

Відповідно до частини другої статті 4 1 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”[4] інформаційна система в мережі Інтернет є сукупністю програмних засобів з власною адресою в мережі Інтернет, яка забезпечує доступ до інформаційних ресурсів і відповідає таким обов’язковим вимогам: забезпечує збирання, накопичення, передачу та обробку інформації щодо державних закупівель замовників з усіх адміністративно-територіальних одиниць України; відповідає встановленим законодавством вимогам щодо захисту державної інформації; надає можливість здійснення електронних державних закупівель та відповідає іншим вимогам, встановленим цим Законом.

Законами України передбачено низку послуг, які органи державної влади та органи місцевого самоврядування надають за допомогою мережі Інтернет, а саме:

доступ до судових рішень;

здійснення електронних державних закупівель за допомогою інформаційної системи в мережі Інтернет;

доступ громадськості до проектів регуляторних актів.

Оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснюється з метою підвищення ефективності та прозорості діяльності зазначених органів шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбуваються у державі.

Слід зазначити, що Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року № 3 [5].

Так, оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється шляхом:

– розміщення та періодичного оновлення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації на власних веб-сайтах;

– створення Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України, призначеного для інтеграції веб-сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян.

Однією з найпопулярніших базових послуг, які надаються за допомогою мережі Інтернет, є група новин. Зазначені новини ми отримуємо з офіційних сайтів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також із сайтів, які належать різним особам, підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форми власності. Саме тому окрему увагу необхідно приділити особливостям правового регулювання діяльності „Інтернет-видань”.

У зазначеній статті під „Інтернет-виданням” автор розуміє будь-який сайт засобу масової інформації або інших суб’єктів (сторінку в мережі Інтернет або як ще вживають – веб-сторінку), що поширює Інтернетом новини та/або будь-які інші інформаційні матеріали.

Разом з цим, зазначаємо, що словосполучення „Інтернет-видання” не можна ототожнювати з терміном „електронний засіб масової інформації”.

Слід підкреслити, що сьогодні на Україні не існує жодного нормативно-правового акту яким би врегульовувались всі відносини, пов’язані з поширенням інформації мережею Інтернет.

Впровадження телекомунікаційних мереж дає підстави поділяти існуючі засоби масової інформації на „старі” та „нові” [7, 182]. До перших відносять традиційні друковані засоби масової інформації, тобто газети, журнали, бюлетені тощо. До „нових” – так звані електронні (радіо, телебачення та ін.), які національним законодавством визначаються як аудіовізуальні засоби масової інформації.

Так, стаття 1 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” визначає сутність мовлення (телебачення і радіомовлення) як передачу на відстань звукової або зорової інформації за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів. Наведена ознака свідчить про певну відмінність електронних друкованих засобів масової інформації від традиційних, яка полягає у великій оперативності поширення масової інформації. Термін „електронні засоби масової інформації” одночасно вживається у декількох законодавчих актах, як правило, без наведення визначення цього терміну, або визначені у виборчому законодавстві як аудіовізуальні [7, 183]. Такими законодавчими актами, зокрема, є Закони України „Про захист суспільної моралі” та „Про телебачення і радіомовлення”.

У зв’язку з наведеним, питання щодо визначення статусу „Інтернет-видань” має бути врегульовано на законодавчому рівні.

Окремою, не менш гострою проблемою є поширення засобами масової інформації недостовірних відомостей, отриманих за допомогою мережі Інтернет (у тому числі з „Інтернет-видань”).

Уявимо ситуацію, коли у мережі Інтернет поширюється будь-яка інформація, яка дискредитує особу, або навіть державну владу, а потім цю інформацію використовують друковані засоби масової інформації, телебачення та радіомовлення з посиланням на мережу Інтернет як джерело інформації. Цікавим є те, що поширювати зазначену інформацію в мережі Інтернет, а потім її використовувати у формі цитування в засобах масової інформації можуть одні й ті самі ж особи. Саме тому зазначена проблема потребує на термінове вирішення.

Мінісерство юстиції України

Додати коментар


Код захисту
Оновити

© Всі права застережено.
Інформаційний портал існує за підтримки благодійної організації "Твердиня"
Копіювання матеріалів дозволяється, за умови використання гіперпосилання на ресурс "Твердиня"